Релігія Успіху: Як вимкнути "синдром відкладеного життя" і почати жити до того, як загориться "потім" 

Якщо ваш список "потім" звучить знайомо, вітаю: ви, ймовірно, живете за одним із найпоширеніших життєвих сценаріїв — "Поки Не...", описаним Еріком Берном (Транзактний аналіз).

Це глибоке внутрішнє переконання, часто несвідоме, що каже: "Я не маю права радіти / розслабитись / жити по-справжньому, поки не... [вставте свою умову]".

Цей сценарій нам зазвичай не належить. Ми "запозичили" його.

Найчастіше — з дитинства, де любов, схвалення та безпека були умовними. Ти молодець, якщо приніс високу оцінку. Ти хороший, якщо слухняний. Ти вартий поваги, якщо маєш "нормальну роботу".

Але чому ми так міцно тримаємось за цей сценарій, навіть коли бачимо його абсурдність?

Бо альтернатива лякає.

Якщо я зупинюсь, якщо я не буду "проєктом покращення себе", то хто я? Просто... звичайна людина.

В нашій культурі, одержимій продуктивністю, "звичайність" — це майже образа. Це синонім сірості, нікчемності, поразки.

Давайте звернимось до аналітичного підходу:
Той "ідеальний я" з квартирою, доходом і кубиками пресу — це наша сяюча Персона (соціальна маска, за Юнгом). Ми вкладаємо всю енергію в її створення. А наше справжнє, живе, "звичайне" Я, яке хоче просто пити каву і їсти сливу, — це наша Тінь. Ми боїмося, що якщо ми перестанемо досягати, то всі побачать нашу "нікчемну" звичайність.

Іронія в тому, що саме в цій "звичайній" Тіні, яку ми так зневажаємо, і заховане все життя. У ній — смак сливи, тепло чистої постелі, сміх без причини.

Ми промінюємо ці реальні, живі, звичайні моменти на фантазію про "незвичайне" майбутнє, яке ніколи не настає.

Перший крок до свободи — побачити ґрати. 

Візьміть аркуш і чесно дайте відповідь: Які 3-5 "умов" ви ставите своєму праву на радість і спокій? 

"Я не можу розслабитись, поки не... (закінчу звіт)". 

"Я не можу дозволити собі відпочинок, поки не... (зароблю ХХХ)". 

"Я не можу бути щасливий, поки не... (побудую стосунки)". 

Запишіть їх. Це ваші особисті "стоп-крани" для життя. 

Тепер подивіться на кожну свою Ціль (напр., "отримати нормальний дохід") і запитайте себе: Яка моя глибока ЦІННІСТЬ ховається за цим? Чого я насправді хочу?

• Ціль: "Квартира".

  • Цінність (що я хочу відчувати?): "Безпека", "Затишок", "Стабільність".

• Ціль: "Високий дохід".

  • Цінність: "Свобода", "Можливість піклуватися про близьких", "Легкість".

• Ціль: "Оружитись".

  • Цінність: "Близькість", "Тепло", "Партнерство".

Ви не можете "купити квартиру" прямо зараз. Але ви можете реалізувати цінність "Затишку" або "Безпеки" вже сьогодні.

Це і є той "тонкий вибір". Як ви можете прожити свою цінність (а не чекати на ціль) бодай на 3%... просто зараз?

• Якщо ваша цінність "Затишок" — не чекайте на квартиру. Запаліть свічку за вечерею. Купіть ті самі м'які шкарпетки. Зробіть ту саму каву, але не "на бігу", а свідомо, як акт створення затишку.

• Якщо ваша цінність "Свобода" — не чекайте на звільнення чи дохід. Вийдіть на 15 хвилин прогулятися в обідню перерву без телефону. Це маленький акт свободи.

• Якщо ваша цінність "Близькість" — не чекайте на "ту саму людину". Зателефонуйте другу. Напишіть тепле повідомлення батькам. Обійміть дитину не механічно, а по-справжньому.

Це і є повернення собі права на "смак кави". Це не заважає вам рухатись до квартири. Це дозволяє вам жити, поки ви до неї рухаєтесь.

І, як показує практика, саме з цього наповненого, живого стану набагато якісніше і швидше досягаються будь-які цілі.